дощ із думок розквітлих – лагідні голоси, – мовби відлуння світу, трепету і краси, мовби відсутність мови – рухайся і малюй – ну а сріблясте слово пошепки розіллю трошечки згодом. злива образів йде і йде, жвава і клекітлива, плутана де-не-де,
мить – і веселку бачу: світиться під плечем віршем новим, гарячим. жевріє і тече.